Пріорітети антиутопії: від Зам’ятіна до Ішіґуро

Антиутопія набирає обертів у ХХ столітті і передумови цьому доволі епічні – світові війни, державні перевороти, економічні кризи та нібито благородна спонука окремих ватажків націй – збереження та об’єднання націй тоталітаризмом.

Детальніше про це розповідає Час-Дій.

Що доцільно робити, коли у повітрі відчувається кров’яний запах примусу, ігнорується будь-яка індивідуальність, а страх прирівнюється до любові? Писати антиутопії, щоб докричатися до розуму майбутнього або ж налякати теперішнє.

Критикуючи кривавий чобіт більшовизму, Євген Зам’ятін у романі “Ми” майстерно розкрив безглуздість та абсурдність порядку серпа та молота, тим самим гостро сконцентрував увагу громадськості на проблемі нівелювання кожною окремою людською особистістю, яких примусом зім’яли в суцільну покірну масу.

Манера письма роману близька до пародії, однак в антиутопії її роль переосмислюється: замість карикатурного сміху можемо побачити ймовірне майбутнє, можливу його модель, що миттю забирає усмішку з вуст.

І єдине, що тримає світ роману “Ми” у гармонії – примус та покарання. Тобто те ж саме, що повернуло головного героя “1984” Джорджа Орвела до правильного потоку мислення.

Тематично ці два художні твори близькі, їх основне поле викриття – система правління, роль кожної окремої людини в цій систему та спроба повернути розум людства в русло гуманізму. Адже й за часів Орвела державні конфлікти не вщухають, а існування дисидентів досі не сприймаються. 

Зам’ятін та Орвел два антиутопіста, місією яких було розплющити очі людства перед небезпеками одноосібної влади та чималими апетитами держав-гігантів.

А ось антиутопії ХХІ століття своїми попередженнями відрізняються від своїх літературних предтеч. Найяскравіше це помітно у творчості Кадзуо Ішіґуру.

Його роман “Клара і Сонце” вже концентрує увагу не на політичному устрої, а на науковому прогресі: на проблемах екології, генної інженерії та на домінанті людяності.

Лауреат Нобелівської премії з літератури описує ту реальність, яку ми, в принципі, уже маємо: розвиток науки, штучного інтелекту, невпинне покращення добробуту кожного, однак за трафаретом тріумфу ми не здатні побачити інші, побічні, наслідки людських дій. І саме вони є рушійною силою занепаду суспільства, на думку автора бестселеру. Він за допомогою штучного інтелекту, який представляє Клара, намагається донести до читачів, що кожний хід проти Природи має катастрофічні наслідки, яким ще не навчилися протистояти. 

То хто вийде переможцем з цієї антиутопічної гри? 

Кожна епоха переживає свої біди, якій творять нове прогнозоване майбутнє. А переосмислене слово майстрів пера у цьому контексті – ґрунт для роздумів, висновків, дій.

Стати автором!
Якщо Ви хочете вести свій блог на сайті Час-Дій, напишіть нам: [email protected]