Звільнення із ЗСУ по догляду за родичем: чому відмовляють і як допомагає суд

Звільнення з армії для догляду за рідними з інвалідністю – це сьогодні справжній бюрократичний квест для багатьох військовослужбовців. Командування часто розводить руками і відмовляє у розірванні контракту, якщо за документами у військового є ще якісь живі родичі. І системі абсолютно байдуже, що ці родичі можуть роками жити за кордоном або самі давно вийшли на пенсію. Проте юристи заспокоюють: такі відмови можна і треба оскаржувати, адже суди зазвичай керуються здоровим глуздом і принципом «реальної можливості» догляду.

Чому командири пишуть відмови: суха буква закону

За словами юриста Владислава Дерія, під час воєнного стану всі правила звільнення диктує 26-та стаття Закону «Про військовий обов'язок і військову службу». Вона прописана досить жорстко: піти зі служби, щоб доглядати, наприклад, за дідусем чи бабусею (другого ступеня споріднення) з II групою інвалідності, можна лише тоді, коли інших родичів першого чи другого ступеня просто немає.

Військові частини та ТЦК читають цю норму максимально буквально. Для них логіка проста: якщо інший родич юридично існує (він живий і суд не визнав його зниклим безвісти), значить, він і зобов'язаний доглядати за хворим. Єдиний виняток – це коли цей родич принесе довідку від МСЕК або ЛКК про те, що він сам потребує постійного стороннього догляду.

Родичі за кордоном чи на пенсії: як це бачить армія

Через такий формальний підхід командири загортають рапорти навіть тоді, коли ситуація відверто абсурдна. Юрист наводить типовий приклад: інші онуки чи діти людини з інвалідністю вже багато років живуть десь у Європі, мають там посвідки на проживання і фізично не можуть нічим допомогти в Україні. Але для армійського керівництва еміграція – це не аргумент.

Так само командири не зважають на вік чи загальні захворювання інших родичів, якщо немає тієї самої рятівної довідки. Наприклад, якщо донька є пенсіонеркою і їй 60 років, або в іншого онука є III (робоча) група інвалідності – це автоматично ставить хрест на демобілізації військового. У законі просто немає такого поняття, як «непрацездатність за віком» – офіційний медичний висновок потрібен у будь-якому разі.

Принцип «реальної можливості»: чому варто йти до суду

Попри такі глухі стіни у військових частинах, опускати руки не варто. Фахівці радять переводити справу в судову площину, адже шанси виграти дійсно високі. Адміністративні суди дивляться на проблему ширше і не займаються відписками. Вони детально аналізують, чи здатні родичі фізично та фактично допомагати людині з інвалідністю. Це і є той самий принцип «реальної можливості».

Сьогодні суди дедалі частіше стають на бік військових. Якщо адвокат зможе довести, що інша рідня існує лише на папері, а об'єктивно виконувати обов'язки не може (хтось перебуває за кордоном, хтось у полоні, у в'язниці або теж воює в ЗСУ), суд визнає їх такими, що відсутні. А за судовою логікою, якщо родич не може здійснювати догляд фізично – його просто немає, і це дає військовослужбовцю цілком законне право на звільнення.