Чи справді весь ЄС повернеться до російського газу: розбір заяви Мадяра

Заява нового прем’єр-міністра Угорщини Петера Мадяра про те, що весь Європейський Союз неминуче повернеться до закупівель російського газу після завершення війни в Україні, стала своєрідним тестом на реальність для європейського політикуму. Слова про те, що «це диктує конкурентоспроможність і географія», відображають глибинний конфлікт, який зараз переживає Європа: вибір між дешевою економікою минулого та дорогою безпекою майбутнього.

Привид дешевого газу

Логіка угорського політика базується на суто математичному розрахунку. Десятиліттями європейське, і насамперед німецьке, економічне диво спиралося на доступні енергоносії зі Сходу. Трубопровідний газ апріорі дешевший за скраплений (СПГ), який потребує складного ланцюга видобутку, заморожування, транспортування океаном та регазифікації.

Відмовившись від російської «газової голки», європейська промисловість зіткнулася з різким зростанням собівартості продукції. Хімічні, металургійні та машинобудівні гіганти ЄС сьогодні змушені конкурувати з американськими та азійськими виробниками, які мають доступ до значно дешевших енергоресурсів. Для політиків, орієнтованих виключно на внутрішньоекономічні показники, повернення до звичного постачальника виглядає як логічний крок для порятунку національних індустрій.

Точка неповернення

Проте теза про те, що до російського газу повернеться весь Євросоюз, розбивається об нові геополітичні реалії. По-перше, енергоносії остаточно втратили статус звичайного товару. Після 2022 року, коли москва використовувала газовий вентиль як інструмент відкритого політичного шантажу, довіра до неї як до надійного бізнес-партнера була знищена. Європа на власному досвіді переконалася, що дешевий кубометр газу має приховану надбавку — загрозу національному суверенітету.

По-друге, інфраструктурний ландшафт ЄС змінився незворотно. Завдяки колосальним інвестиціям Європа побудувала нові LNG-термінали, уклала довгострокові контракти зі США, Катаром та Норвегією, а також форсувала перехід на відновлювані джерела енергії. Повернутися до монополії «Газпрому» означало б визнати ці мільярдні вкладення марними.

Розкол замість єдності

Ймовірно, після завершення бойових дій європейський ринок енергоносіїв чекає не консолідація, а фрагментація. Такі країни, як Угорщина, Словаччина чи Австрія, можуть продовжити або відновити закупівлі, виправдовуючи це відсутністю виходу до моря та економічною доцільністю. Натомість країни Балтії, Польща та Скандинавія, для яких стримування російської експансії є питанням екзистенційного виживання, не повернуться до старих схем за жодних цінових умов. Для них урок засвоєно назавжди.

Ера тотальної енергетичної залежності Європи від одного постачальника завершилася. Майбутнє європейської енергетики — це складна мозаїка з американського скрапленого газу, норвезьких трубопроводів, вітрових електростанцій та, можливо, залишкових, жорстко лімітованих потоків зі Сходу. Дешевого шляху назад уже не існує.