Чому ми не пам’ятаємо себе в дитинстві: пояснення психологів з усього світу

Нам можуть показувати фото, розповідати історії, нагадувати про якісь моменти з дитинства, але більшість з нас не здатна пригадати власне життя до трьох років. Звідки береться ця “порожнеча” в пам’яті? І чому одні люди пам’ятають більше, ніж інші? Нові дослідження з Нової Зеландії, Італії та інші відкривають цікаві факти про формування дитячих спогадів і роль культури, стресу та родинного оточення в цьому процесі. Про це повідомляє Zhenskiy.

Ми не пам’ятаємо, коли були малими: у чому причина

Ставити собі питання “чому я не пам’ятаю себе маленьким?” — цілком природно. Більшість людей мають лише туманні спогади про перші роки життя, часто не раніше трьох-чотирьох років. Така особливість має наукову назву — інфантильна амнезія. Її запропонував ще Зигмунд Фрейд, вважаючи, що наша психіка “виштовхує” ранні враження з пам’яті. Але сучасні вчені пропонують інші, не менш цікаві пояснення.

Дослідження з Нової Зеландії: як культура впливає на спогади

Психолог Шеллі Макдональд з Нової Зеландії вирішила перевірити, як саме етнічне походження та культурне середовище впливають на здатність пам’ятати дитинство.

У її дослідженні взяли участь представники трьох основних груп: європейського, азійський походження та корінного населення країни — маорі. Результати виявилися разючими:

азійські учасники в середньому згадували своє дитинство, починаючи лише з 4,5 років.
європейці могли пригадати моменти з 3,5 років.
маорі виявилися найбільш “пам’ятливими” — їхні перші спогади датуються 2,5 роками.

Пояснення досить просте і водночас глибоке: усна культура маорі активно зберігає минуле. У таких родинах дітям з дитинства розповідають історії про родину, події, пов’язані з їхнім життям, що сприяє формуванню й закріпленню ранніх спогадів.

Вплив родинного кола: досвід Італії

Італійська психологиня Федеріка Артіолі провела серію досліджень у себе на батьківщині. Вона з’ясувала, що тип родини та кількість родичів у побуті дитини напряму впливають на пам’ять про раннє дитинство.

Діти, які виростали в великих сім’ях, де активними учасниками були бабусі, дідусі, тітки й дядьки, мали набагато яскравіші спогади.
Своєю чергою, діти, виховані лише батьками, згадували про менше подій і менш детально.

Особливо закарбовуються ті моменти, які супроводжуються казками, історіями та сімейними наративами, які регулярно повторюються. Така емоційна і словесна стимуляція активізує дитячу пам’ять.

Чому стрес може посилити пам’ять

Цікаво, що стресові ситуації, особливо у родинах, де батьки розлучилися, теж впливають на здатність пам’ятати. Діти, які пережили подібний досвід до шести років, частіше й чіткіше пам’ятають події того періоду.

Ймовірно, причина криється в емоційній насиченості стресових ситуацій, які роблять спогади “глибшими” та “довговічнішими”.

Що відбувається в мозку дитини?

Науковці припускають кілька причин того, чому ми не пам’ятаємо себе немовлятами:

Мозок дитини ще не достатньо розвинений. Системи, які відповідають за довготривалу пам’ять (зокрема гіпокамп), дозрівають поступово.
Нестача “наративного мислення”. Маленькі діти ще не вміють оформлювати свої враження у послідовні історії, які зберігаються в пам’яті.
Швидке оновлення інформації. У ранньому віці мозок дитини буквально “переповнений” новими враженнями, і частина старіших просто витісняється.

Чи можна вплинути на пам’ять дитини?

Так. Створення емоційно насиченого, мовного та відкритого середовища допомагає дитині формувати більш глибокі спогади. Варто частіше розповідати дитині історії про її життя, ставити їй питання “чи пам’ятаєш, як…?”, згадувати веселі моменти. Саме це підсилює пам’ять, навіть якщо йдеться про дуже ранній період.

Пам’ять дитинства — не лише біологія, а й культура

Наші перші спогади — це більше, ніж просто робота мозку. Вони залежать від того, в якій культурі ми зростали, з ким проводили дитинство, які історії чули перед сном. І хоча ми не можемо згадати себе немовлятами, саме батьки, родичі та атмосфера в родині можуть допомогти зберегти наші перші кроки у світі — принаймні, в пам’яті серця.