У Рівному прощаються з Героєм, який загинув на Донеччині

У Рівному у ці хвилини прощаються з Героєм Олександром Микитюком, який загинув поблизу с. Опитне на Донеччині.

Церемонія прощання проходить біля його дому у Рівному на вулиці Кулика і Гудачека, 8. 

УСІ НОВИНИ В ОДНОМУ ТЕЛЕГРАМ-КАНАЛІ – БАЙРАКТАР NEWS

Воїна поховають, як він і хотів, у Березному у неділю 6 листопада, повідомляє Рівненська міська рада.

Олександр Микитюк народився у Рівному, навчався у 26 школі, а після 9 класу отримав фах токаря у 9му ПТУ. Коли Олександру було лише 17, а молодшому братові Роману 12, не стало батьків. Відтоді старший Сашко взяв на себе усі клопоти щодо виховання брата. У 18 років повністю оформив опіку над Романом.

«Брат працював на радіозаводі, потім – майстром з обслуговування таксофонів Укртелекому. Але то був не найкращий час для державних підприємств, тож Сашко почав займатися ремонтами, а за тим спеціалізувався на роботі з декоративними матеріалами. Був чудовим спеціалістом, міг відтворити візерунки мармуру з такою точністю, що не відрізниш від справжнього каменю. Він брався за такі проекти, за які не ризикнули б взятися майстри з величезним досвідом – не боявся, навпаки завжди повторював, що ми зможемо, і цим надихав, підтримував і мене,» – розповідає Роман.

Іще до початку повномасштабного вторгнення росії, спостерігаючи за подіями на Сході нашої країни, Олександр не один раз говорив, що у разі необхідності візьме до рук зброю й захищатиме Батьківщину. Так і сталося цього року.

«Вже на другий день він був у військкоматі, хотів піти захищати нас, але оскільки не мав досвіду, навіть військового квитка, його не взяли. Останні 14 років Сашко жив у Березному разом із дружиною. Тож після відмови у Рівному пішов до військкомату в Березному. А за кілька днів йому зателефонували, що є місце – і він пішов. Спершу – на навчання на Яворівському полігоні. Там себе проявив дуже добре, навіть просив командування, щоб направили вперед, не хотів бути десь далеко. Так Сашко опинився в розвідці,» – продовжує Роман.

Військова справа добре вдавалася Олександру. Спокійний, врівноважений, позитивний – його поважали товариші та цінувало керівництво. Олександр був відзначений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «За взірцевість у військовій службі» ІІІ ступеня.

«Ми постійно були на зв’язку, він розповідав, що були в Сєвєродонецьку – попереду в 400 метрах – орки, а з обох сторін – колаборанти, але вони трималися. Побратими розповідають, що Сашко не один раз рятував, допомагав вибратися й іншим… А ще замиловував, зачаровував своєю українською…» – розповідає брат.

Два місяці тому Олександр отримав поранення, два осколки потрапили у тіло, а один у його ніж. І хоч лікарі наполягали на тому, що потрібно піти на лікування, відмовився. Все через серйозну військову операцію, до якої Сашко та його побратими готувалися заздалегідь.

Відданий патріот своєї країни, він кохав дружину, любив дітей 22-річного сина та 18-річну доньку. Мав різноманітні захоплення. Любив риболовлю, особливо на хижу рибу. Поряд із домом вирощував різні сорти троянд, висадив самшит та туї, цікавився ландшафтним дизайном. Хотів спробувати себе у фермерстві – вирощувати індиків, мав багато задумів і планів, але…