План НАТО щодо щорічної допомоги Україні заблокували одразу п'ять країн, - The Telegraph

На публічних заходах та міжнародних самітах керівники провідних західних держав не втомлюються заявляти про безпрецедентну та довгострокову підтримку українського народу у його боротьбі проти агресії. Проте реальна кулуарна політика всередині Північноатлантичного альянсу часто виявляється набагато прагматичнішою та жорсткішою. Спроба вивести фінансову допомогу Києву на новий системний рівень завершилася серйозним внутрішнім протистоянням.

Як стало відомо завдяки ексклюзивним даним британського видання The Telegraph, група найвпливовіших країн-членів оборонного блоку фактично зірвала амбітну пропозицію щодо створення гарантованого фінансового фонду для ЗСУ. Ініціатива, яка мала назавжди закрити питання дефіциту зброї на фронті, наткнулася на залізобетонне вето ключових європейських столиць.

Кулуарне фіаско в НАТО: хто заблокував історичний план Марка Рютте

Суть революційного плану полягала в тому, щоб перетворити добровільні пожертви союзників на суворе загальнонаціональне зобов'язання. Новий генеральний секретар НАТО Марк Рютте активно просував ідею, згідно з якою кожна країна Альянсу мала щороку офіційно виділяти щонайменше 0,25% від свого ВВП на пряму військову допомогу Україні.

Глава Альянсу щиро сподівався остаточно затвердити та ратифікувати цей історичний крок на майбутньому щорічному саміті НАТО в Анкарі. Проте цими тижнями Марк Рютте змушений був констатувати: масштабний план не буде реалізовано через брак внутрішньої підтримки. Будь-які стратегічні рішення в блоці вимагають абсолютної одностайності всіх членів, а цього разу проти виступив потужний коаліційний союз у складі Великої Британії, Франції, Іспанії, Італії та Канади. Вони виявилися зовсім не захопленими ідеєю зв'язувати себе фінансовими зобов'язаннями.

Парадокс Лондона та Парижа: чому великі економіки бояться фіксованих відсотків

На перший погляд, позиція тієї ж Великої Британії виглядає парадоксально, адже Лондон традиційно посідає третє місце у світі за обсягами військових постачань до Києва, поступаючись лише США та Німеччині. Британський прем'єр-міністр Кір Стармер раніше взяв на себе публічне зобов'язання виділяти для України не менше 3 мільярдів фунтів стерлінгів на рік у найближчому майбутньому.

Проте вся річ у суворій економічній математиці. Для гігантської британської економіки ці вражаючі 3 мільярди фунтів становлять приблизно лише 0,1% від національного ВВП. Якщо б Лондон погодився на обов'язкову планку в 0,25%, йому довелося б негайно збільшити щорічні видатки на українську зброю більш ніж удвічі. До таких радикальних кроків на тлі внутрішніх економічних труднощів Велика Британія, як і Франція, Італія, Іспанія чи Канада, виявилися політично не готовими. Великі європейські гравці воліють самостійно дозувати допомогу, не звітуючи перед бюджетом Брюсселя.

Слова проти діла: як менші союзники дорікають лідерам Заходу

Цей фінансовий демарш оголив глибокий ментальний розкол всередині самого Північноатлантичного альянсу. У той час як великі економіки Західної Європи рахують кожен цент, прикордонні держави, які безпосередньо відчувають дихання війни, демонструють абсолютно інший рівень жертовності. За даними джерел, щонайменше сім держав НАТО одразу і беззастережно підтримали план Рютте.

Статистика Кільського інституту світової економіки наочно демонструє, що Нідерланди, Польща, а також країни Північної Європи та Балтії вже давно і добровільно витрачають на військові потреби України 0,25% свого ВВП або навіть значно більше. Для них поразка Києва є екзистенційною загрозою власному виживанню. Саме тому під час нещодавнього регіонального саміту у Швеції шведський прем'єр-міністр Ульф Крістерссон відкрито звернувся до заможніших європейських партнерів із закликом нарешті підкріпити свої гучні та захоплені слова про солідарність реальними фінансовими діями.

Що це означає для України та фронту: наслідки рішення

Провал загальнонаціональних фіксованих квот у НАТО — це серйозний тактичний удар по довгостроковій стратегії оборони України. Головний мінус поточної ситуації полягає в тому, що фінансування української армії й надалі залишається дискретним та нестабільним.

Замість чіткого і прогнозованого бюджету на роки наперед, який дозволив би Генштабу ЗСУ планувати масштабні стратегічні операції та замовляти дефіцитне озброєння на заводах, Україна залишається в залежності від політичної кон'юнктури, виборчих процесів та настроїв платників податків у кожній окремій західній столиці. Добровільність допомоги замість обов'язковості суттєво подовжує шлях до стабільного миру.