Як Чорнобильська трагедія вплинула на мистецтво: книги, фільми, музика та комп’ютерні ігри

Чорнобильська катастрофа 1986 року змінила історію Європи та вплинула на життя тисяч людей, ставши причиною численних смертельних випадків, небезпечних захворювань та інших проблем зі здоров’ям. Щороку у світі створюють фільми, серіали, пісні, відеоігри та мистецькі проєкти, які знову і знову привертають увагу світової громадськості до трагедії. Це не тільки допомагає підвищити обізнаність людей про небезпеку ядерної енергії, а й формує сприйняття України за кордоном. Сам Чорнобиль тим часом перетворився на символ, який і сьогоднішні продовжують обігрувати художники.

Детальніше про це розповідає Час-Дій.

Зігравши фундаментальну роль в прискоренні занепаду і розпаду СРСР, Чорнобиль перетворився на велику метафору фактично всього радянського життя. Культурний наратив трагедії вплинув на світовий мистецький рух: люди з кожної країни можуть відкрити для себе Чорнобильську катастрофу і переосмислити її, використовуючи те, як художники виражають свої ідеї щодо питань ядерної енергетики, інформації, політики, здоров’я, безпеки, майбутнього і минулого.

Здавалося б, що покинуте місто і зруйнована атомна електростанція через стільки років повинні були зникнути з мапи світової культури. Але за кордоном ця трагедія донині слугує невіддільною частиною ідентифікації України та не дає спокою попри минулі десятиліття як митцям, так і широкому загалу.

Чорнобиль в кіно і серіалах

Вважається, що глобалізація руйнує культурну ідентичність, однак самобутність Чорнобиля була заново відкрита якраз-таки через поширення цієї теми у світі.

Художні роботи, присвячені катастрофі, почали з’являтися у 1987 році, що було безпрецедентним прикладом гласності в історії СРСР, яка зазвичай замовчувала безліч трагічних подій на її території. Однією з них був документальний фільм “Дзвін Чорнобиля” режисера Роллана Сергієнка, який внесли до книги рекорду Гіннеса за те, що він був показаний у всіх країнах, де було телебачення.

Інша важлива робота на чорнобильську тематику – фільм “У суботу” режисера Олександра Міндадзе (спільне виробництво України, Німеччини та Росії), випущений у 2011 році до 25-річчя катастрофи та включений в програму Берлінського кінофестивалю. Його перші 15 хвилин показують нам катастрофу очима Валерія, молодого чиновника комуністичної партії, який дізнається про вибух в ту ж ніч, коли він стався, але не має права розповідати про нього.

Дві нещодавніх українських стрічки на тему Чорнобиля – “Аврора” (українська драма режисерки Оксани Байрак, 2006) і “Земля забуття” (україно-французький фільм Міхаля Боганіма, 2011). Аврора – дівчинка з дитячого будинку в Прип’яті, яка зазнала впливу величезної дози радіації, а “Земля Забуття” розповідає про подорож молодої жительки Прип’яті, яка втратила своїх близьких внаслідок катастрофи.

Так само український серіал “Метелики” – про любовну історію на тлі трагедії. Досліджуючи людські долі під час інциденту і після нього, всі ці роботи характеризуються набагато більшим рівнем реалізму, ніж велика частина закордонних творів.

Для американських режисерів Чорнобиль і Прип’ять часто стають декорацією постапокаліптичного пейзажу, а їх наповнення грає більше символічну роль: радіація, мутанти-канібали, аномалії та все, що личить середньостатистичному фільму в жанрі горор.

Тут торгують зброєю росіяни (“Міцний горішок. Гарний день, аби померти” Джона Мура, 2013 рік), реактор захоплюють терористи (“Універсальний солдат 3: Відродження”, бойовик Джона Гаймса, 2009 рік), проводять секретні наукові експерименти (“Заборонена зона” або “Chernobyl Diaries”, фільм жахів Бредлі Паркера, 2012 рік).

Але таке уявлення про Чорнобиль, як і кліше про Україну як про “невідому країну десь із Західної Європи”, руйнується. В останні роки найбільшу увагу до трагедії привернув, ймовірно, серіал “Чорнобиль”, який вийшов на каналі HBO у 2019 році. Шоу стало світовою сенсацією та отримало десять премій “Еммі” і дві премії “Золотий глобус”.

Популярність серіалу і дискусія навколо Чорнобиля навіть привела до зростання туризму в зоні відчуження. Після виходу серіалу кількість туристів, які приїхали в Україну відвідати Чорнобильську зону, виросла вдвічі. Як повідомляють у Державному агентстві з управління зоною відчуження, у 2019 році до неї приїхали 107 тис. осіб (проти 63 тис. у 2018 році), а серед факторів, які вплинули на збільшення потоку туристів, агентство поза іншим вказує на підвищений інтерес до ЧАЕС після виходу мінісеріалу.

Музика

Радянський композитор Мікаел Тарівердієв у своїй книзі “Я просто живу” (1997 рік) стверджує, що не збирався нічого писати про Чорнобиль, але навесні 1987 року симфонія для органу прийшла до нього сама. “У мене було таке відчуття, ніби я всього лише приймач, який вловив відлуння якоїсь хвилі”, – згадує музикант. Симфонія була з двох частин: перша – “Зона”, друга – “Quo vadis?” або “Куди йдемо?”, реквієм тим людям, хто пожертвував собою заради інших.

Прем’єра відбулася першого січня 1988 року у Концертному залі Чайковського. Першим її виконавцем став Гаррі Гродберг, який, до речі, приїжджав до Києва з виступом 1 травня 1986 року, коли багато хто вже розумів, що сталося, і відмовлявся від заздалегідь запланованих гастролей.

З симфонічної музики можна ще згадати твори двох канадсько-українських композиторів: фортепіанну п’єсу “In Memoriam: жертвам Чорнобиля” Лариси Кузьменко 1997 року і композицію “Симфонія №1 – Чорнобиль” композитора Олександра Яковчука, яка створена в 1986, але вперше виконана тільки у 2006 році.

Популярні артисти з усього світу також звертали увагу своїх шанувальників до теми атомної аварії. Серед них – Pink Floyd з кліпом на пісню “Marooned”. У ролику 2014 року показані кадри з Прип’яті. Відео набрало понад 28 мільйонів переглядів на офіційному каналі Pink Floyd на YouTube.

Дизайнер гурту Обрі Пауелл сказав: “Ми знімали цей кліп на пісню [в Прип’яті], і він мав фантастичний прийом, тому що привертав увагу людей до загибелі цього міста через ядерну енергію та небезпеку атомної енергетики”. Фрагменти цього ролика після карантину можна зустріти в експозиції виставки “Чорнобиль. Подорож” на території столичного ВДНГ.

Серед інших популярних імен – Девід Боуї, Адріано Челентано, британський репер Example, дует Outcast, німецький електронний проєкт Kraftwerk і Кузьма “Скрябін” з піснею “Чорнобиль форева”.

Одним з останніх масштабних музичних проєктів на тему можна вважати оперу “Чорнобильдорф”, прем’єра якої відбулася навесні 2020 року в стінах Мистецького Арсеналу в Києві. Композитори формації Nova Opera Роман Григорів і Ілля Разумейко об’єднали живу оперу, віртуальну реальність, антропологічний музей і Інститут дослідження Чорнобильдорфської культури (окрім Чорнобиля, назва відсилає до Цвентендорфскої атомної електростанції в Австрії, яка була побудована у 1972 році, але через масові протести екологів і національний референдум так і не була введена в експлуатацію).

Чорнобильська писемність

Чи не найвизначнішим твором, який розкриває проблему трагедії на Чорнобильській АЕС, є поема “Чорнобильська Мадонна” Івана Драча, яка була опублікована в журналі “Вітчизна” у 1988 році. Його Мадонна – це мати, яка зродила сина, що став причетним до вибуху, а партійно-державних діячів поет порівнює із царем Іродом.

У 1989 році український письменник Володимир Яворівський написав роман “Марія з полином у кінці століття”, який виник в результаті його роботи як чорнобильського кореспондента. Поет Борис Олійник написав вірш “Сім” в 1988 році та присвятив його пожежникам, які загинули внаслідок катастрофи. “Зла Зірка” – роман білоруського радянського письменника Івана Шамякіна – є подібним текстом про катастрофу.

Книга лауреатки Нобелівської премії з літератури Світлани Олексійович “Чорнобильська молитва”, що розповідає про життя різних людей, які постраждали від ядерної трагедії. Особистості людей з різних країн, їх соціальне становище і походження об’єднані наслідками Чорнобильської катастрофи. У восьми країнах – від Німеччини до Великобританії – книга стала джерелом натхнення для театральних п’єс та послужила тлом для трьох різних фільмів і серіалів, зокрема й для “Чорнобиля” 2019 року від HBO.

Є приклади й більш народної творчості. У ліквідації наслідків аварії взяли участь понад 600 тис. осіб, і тисячі з них перенесли свої враження і спогади на папір. Ці роботи не тільки документують трагедію, але є і певною колективною терапією. Ліквідатори (як і люди, що живуть в зоні відчуження) заповнили цілі томи своїми роздумами про катастрофу. Один з найвідоміших творів – “Чад” Анатолія Демського. Він брав участь у відновлювальних роботах з 1986 по 1993 рік, і саме цей досвід – повсякденне життя ліквідаторів: роботу, пияцтво, широко поширене злодійство, конкуренцію вчених між собою – він описує у своєму тексті.

Відеоігри

Трагічна спрямованість ранніх творів про Чорнобиль з часом поступилася місцем іншій тенденції: жанр чорнобильської писемності став трохи менш важким з появою “жартівливих”, “іронічних” історій про катастрофу.

Про це свідчить і вихід комп’ютерних ігор від українських розробників GSC Game World – “STALKER: Тіні Чорнобиля” (2007), “STALKER: Чисте небо” (2008) і “STALKER: Поклик Прип’яті” (2009). Серія стала культовою не лише в Україні, а й у світі – дія в них розгортається в зоні відчуження у невідомому майбутньому і частково заснована на інтерпретації роману братів Стругацьких “Пікнік на узбіччі”.

Ігри також надихнули авторів на створення численних фантастичних бойовиків і трилерів. Серія книг “S.T.A.L.K.E.R”, яку видавало російське видавництво “Ексмо”, об’єднала десятки авторів ідеєю одного художнього мультивсесвіту. Перша книга – збірка оповідань “Тіні Чорнобиля” – вийшла у 2007 році. Зараз серія налічує 89 книг.

Але творців цих проєктів привабила не стільки проблематика Чорнобиля, скільки сетинг – середовище, в якому відбувається дія. Наділяючи оточення містичною або мілітаристською природою, відеоігри ніяким чином не показували гравцю етичні аспекти трагедії.

Проте “STALKER” разом з іншими відеоігровими франшизами, на зразок популярного бойовика “Call of Duty”, масово використовували декорації зони відчуження та Прип’яті: саркофаг, надра четвертого енергоблока, радіолокаційна станція “Дуга”, вулиці Прип’яті та місцеві пам’ятки – готель “Полісся”, колесо огляду, будинок побуту “Ювілейний”. Внаслідок цих інтерактивних пригод запам’ятовуються локації, але не їхня значущість.

Локальні мистецькі проєкти

Водночас, коли багато художників займаються темою Чорнобильської катастрофи на міжнародній арені, інші організовують у Прип’яті різні мистецькі проєкти. Серед нещодавніх – артінсталяція “Артефакт”, яка в різних форматах регулярно проходить з 2018 року.

Перша виставка складалася зі світлових інсталяцій посеред рейв-вечірки. Щоб приєднатися до заходу, в Україну приїхали відвідувачі та журналісти з усього світу. “Артефакт“ був присвячений не тільки наслідкам ядерної катастрофи, але й дезінформації, яка поширилася після вибуху.

Минулогоріч проєкт виставлявся в онлайні та називався “Артефакт 34” (за кількістю років, що минули після трагедії). Це була велика онлайн-резиденція, до якої приєдналися художники з різних міст України.

Художниця і режисерка Оксана Чепелик, гостя програми “Майстерня” Наталії Грабченко, згадує, що в межах проєкту був відтворений простір покинутої Прип’яті та центральної площі перед ПК “Енергетик”. Він обживався новими артефактами, якими митці рефлексували з приводу трагедії: “Артефакт “Чорнобиль” постав знову як ідея фейків, якими нині також користуються в повній мірі в політиці і в медіа. Це показує, що фейки – це не новітній матеріал. Чорнобильська трагедія також була до них дотична”.

Чепелик є авторкою численних проєктів, пов’язаних з Чорнобилем. Напевно, найголовніший з них – ”Генезис”, розкриває тему генофонду нації та демонструє УЗД плоду у тілі вагітної жінки. Над вагітною зависла повітряна куля із зображенням немовлят, які народжуються в Україні кожні 1,5 хвилини. “Генезис” транслює тривогу і показує обмеженість впливу людини на радіаційний фон.

Джерело: сайт Суспільне

Читайте також: Сьогодні — 35-а річниця Чорнобильської катастрофи