Олександр Олесь: біографія відомого поета та драматурга

5 грудня 1878 року в містечку Білопілля на Сумщині народився Олександр Іванович Кандиба, відомий також під своїм літературним псевдонімом — Олександр Олесь.

Життєпис

Олександр Олесь по батьківській лінії походив з роду чумаків, а по материнській – з кріпаків. Його батько, Іван Федорович, займався рибним промислом у місті Астрахань, де потім трагічно загинув у Волзі, коли Олександру було всього 11 років. Після смерті батька мати залишилася сама з трьома дітьми та виховувала їх з любов’ю. Олександр Олесь вже в чотири роки вмів читати, а згодом з великою захопленістю відкрив для себе “Кобзаря” Тараса Шевченка.

Сашко здобув початкову освіту в рідному містечку, після чого продовжив навчання у двокласному училищі. Коли йому було 15 років, він вступив до хліборобської школи у містечку Дергачі біля Харкова. Під час навчання там, він почав видавати рукописний журнал “Комета”, в якому публікував свої вірші, написані як російською, так і українською мовами. Однак, після закінчення хліборобської школи, Олександр не міг вступити до університету. Розуміючи це, він почав вивчати болгарську, сербську, та польську мови, продовжуючи навчання в школі. Пізніше він став вільним слухачем агрономічного відділення Київського політехнічного інституту, але через матеріальні труднощі змушений був залишити його в 1903 році і вступити до Харківського ветеринарного інституту.

Однак, визначальним моментом у житті Олександра стала його поїздка на відкриття пам’ятника І.П. Котляревському в Полтаві. Тут молодий поет знайомиться з Б. Грінченком, В. Самійленком, М. Коцюбинським, та Лесею Українкою. Він передає свої вірші до збірника “Багаття”, що виходив у Одесі.

Революційні події 1905 року поет сприймав як важливий етап оновлення.  Під час революції він створив закличні бойові пісні, які відображали його настрої. Він також переклав з російської мови пісні, такі як “Марсельєза” (“Над залитою кров’ю землею”) та “Варшавянка” (“Хмари зловіще нависли над нами …”), що відображали його погляди на політичну ситуацію. Але спад революції викликав у поета розчарування.

Читайте також — Національний лідер: біографія Степана Бандери

Творчість

Поет сприймав революційне піднесення 1905 року як активний опір силам зла і поневоленню, що призводить до загальної журби. У цей час він створив гімни та поетичні твори, що символізували боротьбу за волю. Одним з найбільш символічних творів став вірш “Айстри”, в якому квіти виступають як символ людей, що чекають на зміни та мріють про краще майбутнє. 

Літом 1906 року поет разом зі своєю майбутньою дружиною Вірою Сватською та її сестрою Ольгою подорожує до Криму, де він складає свою першу збірку поезій “З журбою радість обнялась”. Ця книга отримала багато хвальних відгуків, в тому числі від М. Зерова, який писав, що “Олесю не довелося завоювати своєї поетичної слави”. Ця збірка поезій показувала Олеся як ніжного лірика та поета з високим громадянським звучанням.

Після поразки революції Олесь писав нову збірку, яку назвав “Будь мечем моїм”, з фокусом на боротьбі з ворогами та захисті рідної землі. Водночас він готував до друку шосту збірку поезій “На хвилях”, яка мала побачити світ на початку 1919 року.

Читайте також – “Серед лиха співати пісні”: біографія Лесі Українки

Період еміграції 

Під час перебування в еміграції в Відні, Олесь опублікував збірку сатиричних поезій “Перезва” під псевдонімом В. Валентін. У 1919-1922 роках разом зі співвітчизниками, включаючи Антона Крушельницького, Олесь збирав кошти для допомоги голодуючим в Україні під час моторошних подій голодомору 1921-1923 років. Ці події Олесь зобразив у своєму циклі “Голод”. У своїй драмі “Земля обітована” (1935 р), поет одним із перших української літератури розкрив сутність сталінської політики.

Олександр Олесь помер у Празі 22 липня 1944 року, майже одразу після того, як дізнався про смерть свого сина Олега Ольжича.