"Якщо силою втягувати в бус - мотивації не буде": працівник ТЦК розповів, як переконати ухилянтів мобілізуватися

В Україні ставлення до територіальних центрів комплектування (ТЦК) залишається неоднозначним. Попри суперечливу репутацію, працівники центрів виконують ключову функцію — забезпечують армію новими військовими. Їхня робота часто супроводжується конфліктами, і звинувачення переважно спрямовані на співробітників ТЦК. Однак, як зазначає військовослужбовець Олександр Порожнюк, який нині служить у ТЦК, не все так однозначно.

Про це він розповів у коментарі для «Главкома».

Сержант із бойовим досвідом наголошує, що силові методи мобілізації неефективні:

«Я проти того, щоб ловити людей, ламати і силою втягувати в бус, бо в них потім мотивації не буде. У них буде одне на думці – СЗЧ (самовільне залишення частини, – ред.). Ті, яких силоміць привезли, вони намагаються утекти. Надія на таких на передовій – нуль».

Він додає, що особисто знає кількох хлопців, які були мобілізовані саме таким чином:

«А втім, серед моїх близьких є хлопці, які саме так потрапили на фронт, правда, це було раніше, ще на початку 2024 року. Мого друга так «погрузили» у Львові, коли він поїхав туди до дівчини. І мій двоюрідний брат також через бус потрапив на передок», – розповідає Порожнюк.

На його переконання, вирішення проблеми мобілізації має відбуватись не на рівні ТЦК, а на державному рівні:

«Є призовний вік, і всі чоловіки з 25 років до... нехай не до 60-ти, а до 50-ти, повинні воювати».

Сержант підкреслює, що участь у війні має бути масовою, адже це дозволить формувати резерви та проводити ротацію:

«Бо якщо хлопці ховатимуться, то такими темпами ми можемо програти війну».

Він згадує про одного знайомого, який намагався уникнути служби:

«Поки ти ховаєшся, ці шакали завтра можуть дійти до твого дому, і що ти робитимеш? Будете тоді кричати: а де ж наші Збройні Сили України, де наші хлопці, чому нас не захищають».

Попри все, Порожнюк не має зневаги до тих, хто уникає мобілізації:

«До ухилянтів зневаги не відчуваю», – говорить сержант.

Він вважає, що вибір має бути особистим, однак водночас прагне справедливості:

«Хотілося б, щоб була справедливість і щоб воювали всі».

Також Порожнюк переконаний, що після війни справжні бійці не вихвалятимуться своїм досвідом:

«Якщо ви почуєте, що хтось ходить галасує «Я танки гриз, як барбарис» і всяке таке, то знайте – той не воював».

«Ті, хто воювали – найбільше мовчатимуть», – резюмує сержант.