Рекорд з 2003 року: Землю накрила історична сонячна радіаційна буря

Поки мешканці різних куточків планети спостерігали за яскравими полярними сяйвами, спричиненими магнітними коливаннями, в навколоземному просторі відбулася значно серйозніша подія. 19 січня 2026 року вчені зафіксували сонячну радіаційну бурю рівня S4, яка стала найпотужнішою за останні 22 роки. За інтенсивністю цей шторм виявився сильнішим за знамениті космічні події жовтня 2003 року. За даними Центру прогнозування космічної погоди NOAA, це рідкісне явище супроводжувалося викидом високоенергетичних частинок, які майже на швидкості світла подолали відстань у 150 мільйонів кілометрів.

Рекорд рівня S4: що зафіксували вчені NOAA

Для оцінки потужності радіаційних штормів використовується спеціальна шкала від S1 (слабка) до S5 (екстремальна). Подія, що сталася на початку цього тижня, офіційно досягла позначки S4 — «сильна». Це історичний показник, адже востаннє подібні параметри фіксувалися ще у 2003 році під час так званих «гелловінських» сонячних бур.

Основними «дійовими особами» цієї події стали сонячні протони. Коли на поверхні Сонця відбуваються потужні магнітні викиди, ці частинки отримують колосальне прискорення. Найенергійніші з них здатні пробивати магнітний щит планети в районах полюсів, проникаючи у верхні шари атмосфери.

Чим радіаційна буря відрізняється від магнітної

Важливо розрізняти ці два явища. Геомагнітні бурі виникають через взаємодію сонячного вітру з магнітним полем Землі, що спричиняє візуальні ефекти (сяйво) та вплив на енергосистеми. Радіаційна ж буря — це потік заряджених частинок.

Поки звичайні спостерігачі бачили лише наслідки магнітної активності, прилади фіксували невидимий, але дуже інтенсивний потік радіації. Як пояснюють експерти видання Space.com, протони рухаються значно швидше за сонячну плазму, досягаючи Землі всього за кілька десятків хвилин після спалаху на зірці.

Хто під ударом: авіація, супутники та астронавти

Попри історичний масштаб події, загрози для людей, які перебувають на поверхні Землі, зафіксовано не було. Щільна атмосфера та магнітне поле ефективно поглинають сонячну радіацію. Фізик Таміта Сков зазначила, що спектр частинок цієї бурі був «м’яким», що не дозволило їм досягти рівня наземних об’єктів.

Проте на висоті ситуація була іншою. Основними групами ризику стали:

• Астронавти: підвищення радіаційного фону на орбіті потребує додаткового захисту екіпажів.

• Авіація: екіпажі та пасажири літаків, чиї маршрути пролягають через полярні регіони, піддаються вищому рівню опромінення через слабкість магнітного захисту над полюсами.

• Космічні апарати: сонячні протони можуть виводити з ладу датчики супутників та провокувати помилки в роботі електроніки.

Наслідки для технологій: чи були збої

Під час піку бурі 19 січня вже було зафіксовано короткочасні труднощі з отриманням даних із деяких космічних апаратів. Сонячні частинки створюють «шум» на знімках космічних телескопів та можуть порушувати роботу систем орієнтації супутників.

Хоча буря вже пішла на спад, вчені продовжують моніторинг. Дана подія є ще одним підтвердженням того, що Сонце наближається до свого чергового піка активності, під час якого подібні викиди можуть стати частішими.