10 давніх українських слів, які знав кожен селянин, а ви їх не розумієте

Українська мова зберігає у собі безліч слів, що колись були повсякденними, а нині практично зникли з вжитку. Деякі з них можуть здатися дивними, але за кожним криється цікава історія. Пропонуємо пригадати ці вирази та дізнатися їх справжнє значення, пише уніан.

Братанич

Так у давнину називали племінника по брату — сина рідного брата. Це слово звучало дуже поширено, а от його "жіночий" відповідник — небога (дочка брата чи сестри) — у певних регіонах побутує й досі.

Спудей

Первісно це був учень братської школи або духовного навчального закладу. Згодом так почали називати вихованців Києво-Могилянської академії, особливо молодші класи. Пізніше «спудей» став майже синонімом сучасного слова «студент».

Суціга

Прикметник із яскравим негативним відтінком. Так описували людину хитру, підступну, яка переслідує лише власну вигоду — шахрая, інтригана чи донощика.

Герць

Слово має воїнське коріння й означало бій, поєдинок, особливо козацький. У переносному сенсі «герць» — це запекла суперечка або протистояння ідей та поглядів.

Шкодляк

Жадібна, скупувата людина, яка не схильна до допомоги ані фінансово, ані добрими справами. В українській мові існувало чимало подібних означень: «жмикрут», «скупердя», «жила», «скупар».

Гойний

Повна протилежність «шкодляка». Так називали щедрих, безкорисливих людей. Водночас іноді цим словом позначали надмірно розкішне, розбещене життя заможних осіб.

Огуда

Означає осуд, негативне ставлення, зіпсовану репутацію. Вираз «виражати огуду» означав публічно засуджувати когось за негідний учинок.

Легейда

Стара образа, якою дорікали недалеким або незграбним людям. У деяких місцевостях так називали навіть психічно хворих.

Спуза

Слово побутового вжитку: попіл або гаряча пічна зола. Від нього походять «спудзяник» — коржик, випечений на попелі, та «спудзянка» — сіра вівця з попелястою шерстю.

Маркітний

Давнє слово з двома значеннями. Перше — сумний, невеселий, пригнічений («маркітно на серці»). Друге — моторошний, страшний («маркітний крик»). Його часто можна зустріти у творах українських класиків.

Ці слова — лише маленька частина мовного багатства, яке варто пам’ятати. Адже кожне з них — це шматочок історії та культури нашого народу.