Чи можна за прізвищем дізнатися, хто з нас справжній українець: пояснення експертів та цікаві факти

У суспільстві доволі поширеним є уявлення, що «типові» українські прізвища обов’язково закінчуються на «-ко». Багато хто вважає, що саме це закінчення є ледь не офіційною ознакою українського коріння. Однак наука дає трохи іншу, набагато ширшу картину. Виявляється, що справжні ознаки українських прізвищ набагато різноманітніші, і закінчення «-ко» — лише одна з можливих форм, пише Радіо Трек.

Про це розповів професор, доктор географічних наук і академік Національної академії наук вищої освіти Петро Масляк. У своїх дослідженнях він пояснює походження українських прізвищ, зокрема тих, які на слуху у більшості громадян.

Чи справді «-ко» — символ українця?

Прізвища на «-ко» (наприклад, Бондаренко, Коваленко, Тищенко) мають давнє коріння. За словами вченого, вони походять від слова «дитина». У давньоруській і праслов’янській мовах «-ко» часто додавалося до слова, щоб вказати на нащадка або молодшого члена роду. Тобто, умовно кажучи, «Коваленко» — це «син коваля».

Цікаво, що хоча ці прізвища й дійсно мають українське походження, в реальності їх частка серед усіх українських прізвищ не така вже й велика. За словами професора Масляка, всього близько 15% українців мають прізвища на «-ко» або «-енко». Та попри це, саме ця група залишається найбільш впізнаваною та асоціюється із типово українською мовною формою.

Ще одна ознака українського коріння — закінчення на «-ук» або «-юк»

Друга поширена група українських прізвищ має закінчення «-ук» та «-юк». До неї належать прізвища на кшталт Бойчук, Кондратюк, Марчук, Петрук та багато інших. Ці прізвища також вказують на спорідненість — найчастіше вони утворювалися від імені батька або діда.

Цікаво, що географічно ці прізвища поширені дуже нерівномірно. Найбільше носіїв таких прізвищ мешкає у північно-західному регіоні України — у Волинській, Рівненській та Житомирській областях. Тут, за підрахунками дослідників, на такі прізвища припадає приблизно 30% населення. А от у східних регіонах ситуація інша: на Сумщині, наприклад, носіїв таких прізвищ — менше ніж 2%.

Українські прізвища з географічним акцентом: «-ський», «-цький», «-зький»

Третя важлива категорія українських родових імен — це прізвища з географічними прикметниками. Мова про закінчення на «-ський», «-цький», «-зький», які часто вказують на місце походження людини або її предків. Приклади: Уманська (з Умані), Черкаська, Ніжинська, Дрогобицький, Кременчуцький тощо.

Такі прізвища — не унікальні лише для українців: подібні форми є і в поляків, і в білорусів, і в росіян. Проте саме географічне коріння робить ці прізвища особливо важливими для української традиції. Адже вони зберігають у собі згадку про рідну місцевість, історію родини, її зв’язок із певним регіоном.

Як зазначає професор Масляк, найбільше подібних прізвищ трапляється у Миколаївській області. Там вони зустрічаються доволі часто, що може бути наслідком історичних переселень і культурного змішування. А от у Закарпатській області, що дещо несподівано, носіїв таких прізвищ — найменше.

Підсумок: українське коріння — не тільки у «-ко»

Якщо підсумувати усе вищезгадане, можна дійти важливого висновку: справжні українські прізвища не обмежуються лише закінченням «-ко» або «-енко». Наша мовна традиція надзвичайно багата, і в ній зберігаються відлуння давніх племінних структур, географії, культури та мови.

Отож, якщо ви маєте прізвище на «-ук», «-юк», «-ський» чи навіть «-чук» — не сумнівайтесь: у вашому родоводі точно є українське коріння. А ще краще — дослідити свій родовід, і, можливо, дізнатись багато нового про свою сім’ю, свій край і власну історію.