Війна в книжках, на уроках історії та по телевізору — це давно забуте минуле кожного українця. Сьогодні військові дії набагато ближче: сотні тисяч людей бачать війну зі свого вікна, чують, ховаючись в бомбосховищах, відчувають відсутністю тепла, води й світла. А ще мільйони громадян в Україні та по всьому світі щодня прокидаються з війною у своєму телефоні. Так само вони й завершують свій день, переглядаючи відео військових дій, дивлячись на фото постраждалих й читаючи новини з фронту. Війна буквально лежить в кишені в кожного з нас, тому, завдяки можливостям сучасних технологій, вона вже давно вийшла за межі нашої української землі. Та чи зможе технологічний прогрес привнести мир в наші домівки? Ось головне питання XXI століття.
На воді й на суші, в небі та в цифровому просторі щодня відбуваються військові баталії, й світ інформаційних технологій відіграє в цьому протистоянні не останню роль. Завдяки онлайн-порталам, соціальним мережам, паблікам та інформаційним сайтам ми маємо змогу спостерігати за війною в Україні та навіть брати в ній безпосередню участь. Злами та крадіжки даних, збої в роботі енергосистем, блокування баз даних — це тільки вершина айсберга, адже основними снарядами інформаційної війни є цензура та пропаганда.
Щодня в мережу потрапляють тисячі відеороликів, в стрічках соціальних мереж мерехтять пости про наступи, ракетні атаки, військові операції, руйнування будинків, знищення майна, збори на техніку, збори на лікування, збори крові та смерть. А от що з цього калейдоскопу новин — правда, питання набагато складніше, ніж здається на перший погляд.
І якщо в реальних військових діях на полі бою беруть участь сотні тисяч українських військових, то в лавах інформаційного фронту б’ються всі: люди похилого віку, діти, вагітні жінки, студенти, продавчиня з сусіднього магазину, секретар з міської адміністрації, вчителька англійської мови – всі борються за нашу перемогу.
На цьому етапі варто заначити, що в медалі дві сторони: з одного боку завдяки сучасним технологіям ми маємо змогу демонструвати світу нашу реальність, говорити про наш біль, закликати інші країни до відгуку та допомоги, з іншого ж боку країна-агресор усіма силами намагається викривити правду й використовує для цього той самий простір.
У своєму 2022 році ми ніби в романі Джорджа Орвелла «1984»: майже всі незалежні російські ЗМІ заблоковані чи закриті від початку війни. Керівництво цієї держави, спонсора тероризму, продовжує обмежувати свободу слова. Як результат, у величезній країні все менше недержавних ЗМІ та все більше цензури. Окрім того, заблоковані російськомовні закордонні новинні портали, та навіть соціальні мережі: в росії заборонені Інстаграм, Фейсбук, Ютуб та Твіттер. Це зроблено задля того, щоб маніпулятивні дії керівного складу не були викриті простими людьми. В країні поступово створюється залізний купол, через який ані видно, ані чутно.
На ряду з цензурою, працює ще один дієвий інструмент, історія використання якого починається в давні часи. Йдеться про пропаганду. Російські телеканали, газети, портали та радіо віщають про вигадану реальність, якої не існує, а людям, які не дивляться далі від свого носа, залишається тільки вірити.
16 грудня 2022 року в Україні стався черговий ракетний удар: вражені об’єкти критичної інфраструктури. При цьому прицільність російських снарядів не можна назвати чіткою, адже в результаті кожного такого обстрілу страждають житлові будинки та громадські місця. Що не день, руйнуються цілі під’їзди й під завалами опиняються десятки людей. Коли така інформація просочується на територію держави-агресора, там вигадують щось на кшталт того, що Україна сама обстрілює свої території або влучання в громадські будівлі є результатом роботи невмілого українського ППО.
Як не дивно, в ефір російського телебачення виходять сюжети, змонтовані з кадрів з фільмів та відеоігор, інтернетом ширяться відео з накладенням інших облич, серед військових фотографій зустрічаються світлини з зовсім інших часів. Й більше не йдеться про свободу слова чи дій, та що робити, щоб не виявитися маріонеткою в руках владного ляльковика?
Перше, що може зробити кожна людина, яка прагне почути правду, — це встановити ВПН. По-перше, цей сервіс маскує IP-адресу користувача та використовує канальне шифрування даних, тож можна не перейматися про те, що хтось отримає інформацію про “заборонений” вебсерфінг. По-друге, за допомогою ВПН можна під’єднатися до одного з величезної кількості серверів по всій планеті й таким чином поринути в контент вільних від цензури та пропаганди держав.
Друга слушна порада — це фільтрування інформаційного потоку. В наш час не можна просто так довіряти всьому, що пишуть. Кожну новину треба перевіряти на правдивість, це саме стосується фото і відеоконтенту.
Третє й найголовніше — керуватися здоровим глуздом. Пошук фактів, структурування отриманої інформації та особистий аналіз всього, що відбувається навколо, дозволять вам абстрагуватися від зайвої метушні й побачити реальну картину сьогодення.
Полуниця не лише смачна, а й дуже корисна ягода. Її вживання може уповільнювати процеси старіння…
Київські поліцейські склали протокол на матір 14-річного підлітка, який через неприязні стосунки вдарив безпорадного пенсіонера.…
За процесуального керівництва Вінницької окружної прокуратури повідомлено про підозру вінничанину за фактом незаконного носіння, придбання,…
Волочиський районний суд притягнув до адміністративної відповідальності чоловіка за жорстоке поводження з тваринами. Чоловік побив…
Рятувальники Державної служби з надзвичайних ситуацій та прикордонники Чернівецького загону розшукали двох чоловіків, які намагалися…
Деяким українцям не зарахують частину трудового стажу, який необхідний для виходу на пенсію. З такими…