Олександр Довженко – повна біографія творця української спадщини ЮНЕСКО

event 15:15 П’ятниця 09 Вересня 2022 Суспільство
DOVZHENKO

10 вересня Україна святкуватиме день народження видатного сценариста, режисера та письменника – Олександра Довженка. Чоловік, який зробив багато не тільки для розвитку українського кінематографа, а й для формування української національної думки у ті часи. Вірний друг Сталіна й одночасно кровний козак – він приховував у собі безліч таємниць та туги за рідним краєм.

Дитинство кровного чумака та його любов до Дунаю

Дійсно, по батьковій лінії Олександр був нащадком давнього роду чумаків, які переселилися з Полтави у Сосницю, ще у 18 столітті. Сам батько кінорежисера належав до козацького стану, за що його дуже поважали та навіть назвали вулицю на його честь у селі, де вони проживали.

Олександр Петрович Довженко народився 10 вересня 1894 року, у селі Сосниця Чернігівської області (тоді ще Чернігівська губернія). Його батьки були не писемними. В сім’ї разом із Сашком було 14 дітей, але не всі із них дожили до дорослого віку. Багато з його братів та сестер померло ще дітьми, через різні хвороби та брак їжі. 

Ці роки сценаристу запам’яталися, як дуже сумні та сповнені сліз матері. Згодом він згадає про матір так:

“Народжена для пісень, вона проплакала усе життя, проводжаючи назавжди”.

Смуток від втрати близьких родичів він забував одразу як приходив на своє улюблене місце – берег Десни. Тут і зародилася його любов до природи, яка неодноразово дасть про себе знати у його творах. Згодом, цьому місцю він присвятить фільм “Зачарована Десна”.

Період навчання в школі та інституті

В школі Сашко був відмінником, хоча сам не дуже розумів, чому його таким вважають. Коли він виросте, то напише у своїй автобіографії:

“Вчителі самі щось зовсім не розуміють і тому їм здається, що я відмінник…”

У 1911 році він вступив до Глухівського вчительського інституту. Вчителем він не мріяв стати, але такий вибір зробив, бо туди було найлегше потрапити та отримати стипендію. 

По закінченні університету, його одразу відправили на Житомирщину в коледж, щоб вчителювати. Там, через нестачу працівників, йому доручили викладати 6 предметів, різного напрямку.

Становлення особистості та політичних поглядів 

У ті ж роки його вчителювання, почалася Перша світова війна. Піддавшись впливу оточення, він прийняв її як дійсне і навіть з радістю, але подорослішавши зрозумів, що зробив страшну помилку.

“Війну імперіалістичну сприйняв як обиватель, не критично, і перших поранених, які завалили місто Житомир, приголомшував вигуками „ура” і разом зі своїми учнями й колегами закидав їх квітами. Я був учителем вищої початкової школи…

Минали роки. Ні я і ніхто вже не кидав квітів у поранених і не кричав їм „ура”. Я дивився на них давно вже з тугою і соромом. Іноді я одвертався, не витримуючи їх поглядів. Поранені наповняли все місто. Вони вихилялися пачками з відчинених вікон всіх великих будинків, перетворених на госпіталі, вони шкутильгали в палісадниках, вони носили свої забинтовані величезними бинтами руки на грудях, як няньки дітей, вони проходили по вулицях групками в незграбних шинелях, кидаючи на нас, чиновників, будь ми прокляті, погляди, сповнені ненависті і туги. Настав сімнадцятий рік”.

В цей же ж період він був учасником самостійницького руху, та дуже радів, коли самодержавство було повалене.

Самостійницький рух – українська течія, яка прагнула державної самостійності України.

Переїхав до Києва, де вступив до Київського національного економічного університету та до тільки створеної Української академії мистецтв. Обидва заклади він так і не закінчив.

У 1918 році йому дуже не сподобалася перспектива бути мобілізованим до гетьманської армії, томі він організував студентський протест. Захід не був вдалим – під час нього загинуло близько 20 студентів та ще більш поранено.

Після цього його життя почало змінюватися у дуже швидкому темпі. 

У 1918-19 роки він воював проти більшовиків за армію УНР. Воювати йому не подобалося, тому він втік до Житомира з двома своїми товаришами по службі. Там його спіймали та відправили в концтабір.

Через три місяці, його звідти врятував письменник Василь Еллан-Блакитний.

У 1920 році він вступає до лав боротьбистів. Маніпуляціями Володимир Ленін приєднав цей рух до КП(б)У, а разом з ним й Довженка. 

Боротьбисти частина українських есерів, яка перейшла на комуністичні позиції, зробила невдалу спробу співпрацювати з більшовиками й була поглинута ними чи знищена. 

 Розстріл та перші кроки у кінематографі

Його знову відправили працювати у Житомирську школу, але на цей раз уже завучем. Один з учнів запам’ятав його так:

“Він здавався високим, хоча був середнього зросту. Він був струнким і по-чоловічому елегантним. Здавалося, що Він весь час дивився кудись вдалину… Я бачив дуже близько його дивовижні очі. Вони завжди здавалися мені безпорадно-довірливими. Я можу сказати, що у нього були маленькі та дуже гарні кисті, а чоло його було високе і ясне. Особливо це було видно, коли Довженко слухав, підперши лоба долонею кисть була маленькою, міцною, а чоло – велике, бальзаківське”.

Майже одразу йому не пощастило потрапити до польського полону. Там його розстріляли… Щоправда, холостими патронами аби налякати. Одразу після цього він втік до України.

У 1921 році Довженка викликали до Харкова, де призначили до Наркомату закордонних справ і направили на дипломатичну роботу — у Польщі він очолив місію з репатріації й обміну полоненими. Там він зайняв посаду керівника справами представництва.

В цей час Довженко почав відчувати потяг до художнього мистецтва, а саме ілюстрацій та карикатур. Тоді Олександр звернувся до партії з проханням дозволити йому вчитися графіці у Німеччині, на що отримав згоду. Рік він навчався в приватній мистецькій школі професора-експресіоніста Віллі Гекеля.

Через те, що майбутній режисер втратив партквиток і не поновив його – був виключений із партії.

Почався Харківський, а згодом і Одеський період, під час якого він встиг спробувати себе у ролі ілюстратора та сценариста.

Довженко допоміг зняти фільм “За лісом” та написав сценарій до дитячого фільму “Вася-реформатор”. Також за його сценаріями зняли стрічки “Цар”, “Ягідка кохання”, “Загублений Чаплін” і інші. Цікаво, що один зі своїх сценаріїв він надіслав Чарлі Чапліну, але відповіді так і не отримав.

“Звенигора”, “Земля”, “Арсенал” – трилогія успіху Довженка

З 1928 року почався розквіт творчості митця. Він зняв три культових фільми, які пов’язані між собою не лише сюжетом, а й актором, який у них грає – Семеном Свашенком.  

“Звенигора” – німе кіно, яке охоплює 2 тисячі років, від скіфів до білоукраїнської еміграції. Ці етапи об’єднані постаттю діда, що крізь століття хоче розшукати легендарний скарб скіфів, схований біля Звенигори. 

“Арсенал” –  цей фільм зображає робітниче повстання на київському заводі “Арсенал” проти Центральної Ради та військ УНР у січні 1918 року. Він є частково автобіографічним, бо Довженко брав безпосередню участь у придушенні цього повстання. 

“Земля” – це фільм, який має декілька варіацій музичних супроводів. У ньому зображені перші роки колективізації, які показані через призму боротьби колгоспників та куркулів. У цієї картини є і схований сенс – зв’язок землеробів із космосом.

“Земля” отримала особливу похвалу серед світових критиків. У 1958 році її названо однією з 12 найкращих картин усіх часів і народів, а у 2015 ЮНЕСКО визнала картину однією з п’яти головних стрічок у світовій історії

Через ці фільми, автора постійно звинувачували в розділенні населення за расою, етносом і релігією.

Дружба зі Сталіним 

У 1934 році Довженко приїжджає до Москви, де одразу став улюбленцем Сталіна. Той часто викликав Олександра до себе серед ночі та ішов з ним на прогулянки містом, де розмовляв з ним віч-на-віч. 

За його “проханнями” йому довелося зняти стрічки: “Аероград”, “Щорс”, “Визволення”, “Мічурін”, “Прощавай Америко!” та інші. Звісно ж усі вони прославляли комунізм та його дії.

Попри ці фільми, Олександр дуже хотів спробувати зняти “Тараса Бульбу”, до якого навіть написав сценарій. Проте його мрії не судилося збутися, бо його завжди відволікали інші проєкти, які потребували термінової реалізації. 

Під час Другої світової війни, він написав один зі своїх найвідоміших сценаріїв, який часто зустрічається у шкільних підручниках – “Україна в огні”. Цей твір має екранізацію та розповідає про важку долю українського села під час німецької окупації. 

“Зачарована Десна”, як символ туги за рідними землями

Останнім визначним твором Олександра Довженка вважають “Зачаровану Десну”. Ця кіноповість є повністю автобіографічною, тому що автор тут зобразив свої ранні роки дитинства. 

Ця картина символ його тузи за рідними землями та такими рідними берегами Десни, де він колись ховався від вічної жалоби у своєму домі. 

“А вчора, пишучи спогади про дитинство, про хату, про діда, про сінокіс, один собі у маленькій кімнатоньці сміявся і плакав. Боже мій, скільки ж прекрасного і доброго було в моєму житті, що ніколи-ніколи вже не повернеться! Скільки краси на Десні, на сінокосі і скрізь — усюди, куди тільки не гляне моє душевно око…”

Один із головних героїв, а саме маленький Сашко, зображає самого Довженка в дитинстві.

Навіть в останні роки життя Олександрові так і не вдалося навідатися в Україну. Він писав до Сталіна.

“Я вмру в Москві, так і не побачивши України! Перед смертю попрошу Сталіна, аби, перед тим, як спалити мене в крематорії, з грудей моїх вийняли серце і закопали його в рідну землю, у Києві, десь над Дніпром, на горі”.

Читайте також: ЗСУ взяли в полон колаборанта, який очолював одне з сіл на окупованій Харківщині – ЗМІ

Все життя він прожив з однією дружиною – Юлією Солнцевою. Дітей у нього не було.

Останні новини
25.09.2022, Неділя
24.09.2022, Субота
23.09.2022, П’ятниця
22.09.2022, Четвер
21.09.2022, Середа
20.09.2022, Вівторок
19.09.2022, Понеділок
18.09.2022, Неділя
Читати більше новинarrow_forward